В той день була гроза.
Гроза, немов остання…
Розверзлись сиві небеса
І з ранку і до рання
Лив дощ, ламав дерева вітер,
А ніжні неокріплі квіти
Хилились до землі –
Шукали там затінку
Від сивого дощу,
А той лив без зупинку.
Мільярди блискавиць
Зшивали товсті хмари,
Щоб сонця промінець
Не зрушив їхні чари.
Грiм люд лякав
Стрясав і землю й небо.
Кругом він був,
Де треба й де не треба.
Та у жахливості своїй
Величною була природа
І тамувала дух
Її бурхлива врода.
