Я питаю: «Майстре! Скажи, як бути?
До кого мати тепер довіру?
До тебе ж щодня приходять люди
І ти їм щось розповідаєш про віру.
І ти їм кажеш: «Тримайтесь, браття!
Бо прийде світло і зникне морок.
Давайте, браття, паліть багаття!
Нам йти недовго, десь років сорок»
А люди чують твоє послання,
Скидають торби, сідають в коло
І спрагло слухають, як востаннє,
І ловлять жадібно кожне слово.
Ти бачиш, Майстре, і їхні очі,
І їхні зморшки, і їхні руки –
І як з таким вантажем щоночі
Тобі вдається, Майстре, заснути?
Ці люди більше не мають дому,
У них за спинами тільки втрати.
То як ти, Майстре, долаєш втому,
Коли не маєш, чого сказати?
Вони питають: «Скажи нам, Майстре,
Куди йдемо ми? В яку країну?
Чому ми чуєм завжди: «Тримайтесь!»
І ти вирівнюєш гордо спину
Та промовляєш: «Усі страждання
Даються людям завжди по силах.
І наше довге поневіряння
Скінчиться врешті любов’ю й миром.
Тримайте тільки міцніше зброю,
Тримайтесь віри в своїх молитвах.
Свобода завжди дається з боєм,
Про це не варто і говорити.
Цей світ не буде таким, як вчора.
Для нас відкриються інші двері».
І люди слухали Майстра знову
Посеред лісу, пустель і прерій.
Ти вмієш, Майстре, вправляти мозок
І вправно креслиш нові маршрути.
Скажи, коли вже скінчиться морок?
Порадь же, Майстре, мені, як бути?..
