Нічого кращого немає,
За пісню, що душа співає,
Співа, мов соловей в гаю,
Й оспівує любов свою.
Душа співає про смереку,
Про ту свою весну далеку,
Про ту стежину у житах,
Про молоді своі літа,
Про почуття що з серця линуть,
Про рідну Неньку-Украіну,
Про все святе що в мене є,
Співає серденько моє.
А іноді вона й заплаче,
Згадає доленьку свою,
Якби лише ніхто не бачив,
Як виллє біль, печаль свою.
Та й знову серденько сміється,
І знову з серця пісня ллється,
І знов співають солов"і,
У зболеній душі моій,
Отак, між сміхом і сльозами,
Живе згорьована душа,
І розливається піснями,
Свій біль ховаючи в віршах.
