… Як у вечері зібрались
Десь годин отак у сім
Говорили, розмовляли
Батько з сином із своїм.
- Розкажи, хоч по секрету,
Любий татку, поясни –
Ось написано в газеті,
Що з’явились несуни.
Знаю, кури є несучки,
Несуть яйця ж бо вони.
Хто ж – ці? Пташки, чи гадючки?
Чи несуться несуни?
Чи несун сидить на яйцях,
Чи він родиться живим?
Не доводилось стрічаться
В зоології із цим.
- Ну, й питань у тебе, сину!
Що ж, хоч я й не ерудит,
Та скажу: несун – людина,
А точніше – паразит.
Паразитам, як на диво,
Ще застійної весни
Дали назву, (та красиву!)
Поетичну – несуни.
Геть красиві закарлюки!
Це злодюги ось в чім суть.
Все, що трапиться під руку,
Те, з роботи і несуть.
Ці суспільства черви, сину,
Його ж тілечко гризуть!
Їх у нашій медицині
Трихінелами зовуть.
Вони серце прогризають,
Шлунок, мускули й кишки,
І на тілі виступають
Пухирі і гнояки.
І доводиться людині
Жах, як мучитись, конать!
Вона запросто загине,
Як її не врятувать…
…Будемо вірити тепер ми,
Що діждем хороших днів,
Як пощезнуть оці черви,
Як не стане несунів!
08.04.1988