Просив у Бога я поради:
Скажи, Мій Боженку, порадь!
Ти дав в житті останню радість,
Та серцем я тому не рад.
Не можу душу я звільнити
Від того, чим до цього жив,
Що прагнув наче воду пити;
Чим більше всього дорожив
І дорожу. Єдина в світі,
Хоч не моя, не при мені…
Вона як зірка в небі світить
В пітьмі ночей і в ясні дні.
Ти знаєш, Господи Всевишній!
Що по ночах не знаю сну,
Тому що серцем щирим кличу
Свій вічний біль, свою весну!
І це тоді, коли Тобою,
Даються шанси для життя!
Коли явив у цьому Волю,
То забери це почуття!
Хай я за Нею не сумую,
Забуду очі і вуста,
Хай покохаю я другую
Хоча вона зовсім не та…
Та вона раптом полюбила
Твого нещасного раба
І щирим серцем запросила
У новий Всесвіт, де журба
Гніздо не звиє, де у домі
Чекає затишок, тепло…
Все те, чого в нелегкій долі
Вже стільки років не було!
Отак до Бога я молився
Мовчала чорнота німа.
Землею низько сніг стелився,
Поміж дерев брела зима.
А я чекав з Небес поради.
Бо хто ж іще її подасть?!
Якщо про мене знати правду,
Лише один він має власть.
Чи геть тікати світ за очі,
Чи залишитись, аби знов
Лише у мріях в темні ночі,
Ковтати привидну любов?
І прославляти гіркий трунок
Немовби молоде вино,
Де жив дівочий поцілунок
Давним-давно, давним-давно!
А ще земля… оця, де зараз
Я доживаю свої дні.
Немовби на в’язничних нарах.
Яка так дорога мені,
Що я не в силі проміняти
На милий затишок… тепло…
Яка мені як рідна мати
Де рідна мова, де село,
Де щирі люди-українці -
Талановиті і прості.
Де тяжка доля всім по вінця,
Та не спішать кудись летіть.
В кінці молитви ніби думка
Від когось виникла здаля:
«Лишайся! В чужину не сунься.
Тут твоя доля і земля!»
12.01.2020
Дуже болюча тема, особливо останнім часом, коли наші співвітчизники майже масово виїзжають до закордоння. 
...рідна земля завжди гріє 
