я не вірю казкам, які ти мені повідаєш.
я не купую речей, які ти мені продаєш.
чому ж ти зі мною досі?
ти гадаєш, мене вже продано
до останнього ґудзика. – справді?
я не знаю, як заперечити. слухай, чого я хочу:
я хочу твоїх казок. розкажи мені щось про славу,
про україну, про козаків. про козака голоту:
чи справді він славний? що він зробив? забув.
от ти мені й нагадаєш ту саму стару історію.
ой, зашпортався, перечепився. не бійся, я не впаду.
гадаєш, ніколи не треба йти навпростець куди треба?
дитинко, я вже ж не підліток боятися несподіванок.
просто я досі міркую: чи може так бути,
що справді впаду, й ти збиратимеш з мене,
тобто з моїх уламків, нову, бездоганну істоту?
ти побачиш, що зараз справді важкі часи,
ніколи нічого ніяк не виходить,
як ти бачиш в уяві за зразком абсолютної правди.
я тебе залишаю. подумай про щось практичне:
про фінансові справи, про гроші, бо зараз важкі часи.
а тим часом повідай мені якусь героїчну казку –
чи буде вона новою, чи все тією самою.
а тим часом залиш мене тут. спробую якось оклигати.
ця хвороба мене втомила – це точно. ні, стривай:
допоможи мені вийти. веди. тут – не хочу.
забери мене з цих лабет справді неславної смерти.
не смійся: я жартуватиму навіть на ложі смерти
– чом же не можу з тобою? хочеш, щоб я замовк?
так, я мовчатиму, люба. обіцяю мовчати довіку!
ти ж знаєш мене: брешу. що це у тебе в вусі?
– кролик. а де він взявся, навіть не уявляю
tales of glory, motörhead
