я пережив багато смертей мого серця.
про якісь тобі розповів, про инші – не хочу.
колись я сказав собі: досить! помирати – не панське діло.
то, очевидно, була дуже зухвала заява.
коли я побачив тебе, я забув ті дрібні епізоди,
бо ти дала мені все, без чого життя – не життя.
холодно і самотньо без тебе. пора мені знов збиратися
на той світ, та чи звідти зможу повернутися? ні, навряд.
якщо ти колись почуєш цю пісню, моя маленька,
ти й сама зрозумієш: все сталося надто швидко, –
справді, все було надто добре, щоб бути правдою.
ми йшли додому поволі; ми говорили про все
крім кохання. це – неймовірно, а ти забула?
потім в твоїх очах я побачив мільйони сонць,
і ми поєдналися, як я гадав, навіки.
холодно і самотньо. чи зможу я це подолати?
коли ти почуєш цю пісню, я вже буду на небесах,
але й звідти тобі докорятиму: все було надто добре,
щоб про нього забути, – й надто добре,
щоб бути правдою.
моя душа була голою – ти опорядила її
неземним, небувалим, надзвичайним натхненням.
ти навіть не здогадувалася, що ти для мене значиш.
так, вона була надто розумною, щоб читати у мене в серці
пісню кохання, що я складав
з її поглядів, жестів, сміху: все й так було надто добре
too good to be true, motörhead
