Вона була киця, а він був кицак. У неї був гонор, а в нього "стояк".
Кохання їх раптом з"їдало живцем, вона муркотіла, він нявкав - фальцет...
Вона була веган, а він був хижак. Вона не товстіла, він жер, як пацак.
Дітей не зробили, бо мали щеня. Воно всюди сцяло й валило щодня...
Кицюня не вміла зварити борща. Не мила підлогу - чекала доща!
В генделик ходили вони з кицаком, до ранку ковтали "коктейль" з прусаком.
Щеня усю ніч гризло їхнє взуття, сусіди чманіли - дістало виття...
Пришвендяли "родичі" - всцялось щеня на радощах мабуть, та то все дурня!
Кицак був на нервах і кігті точив, він подумки зжерти засранця хотів...
Та киця шипіла неначе змія, казала: - Не мрій, це дитинка моя!
А дощ все не йшов і смерділо до сліз - кицак на даху жити став, мов турист.
Він інших кицюнь спокушав на фуршет, і більше не міг повернутись в "клозет".
25/04/2021
