На заході в кип’яті плавиться сонце.
До вечора тягнеться клубами дим.
Збирається в хмари лляне волоконце,
Щоб ніч осінити дощем молодим.
У кульках рожевистих яблуні й вишні.
Мов дівчина в квітті, стоїть алича.
Заобрії, мрії, завчасно залиште,
Щоб тихо світитися в наших очах.
Як припнутий вітер на чистім роздоллі,
Що буйною гривою марно звійне,
Без мрій так життя — в зачарованім колі:
Рутинне, обмежене, затхле, тісне.
Малюй бригантини у небі, уяво,
Їм білі вітрила напнути спіши.
Повістин нові ось замислені глави…
Й снага дорікає: «Дерзай. Не гріши»
В степу забивається кілок у землю і до нього можна припнути коня (надійний спосіб, так він не заплутається).Дурнями тут ніхто читачів не називав, навпаки, з великою шаною я відношуся до думки кожного автора і кожен має право висловити свою думку ( з повагою відношуся і до Вашої думки, шановна пані Галино).
А мені сподобалось все: колоритна мова, уява малює чудовий пейзаж, не так часто вживані слова надають віршу особливого шарму! Словники і довідники - мої надійні друзі, Валечко, Ви - на правильному шляху!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
" Малюй бригантини у небі, уяво,
Їм білі вітрила напнути спіши.
Повістин нові ось замислені глави…
Й снага дорікає: «Дерзай. Не гріши» "Яка ж краса художнього слова! Пречудово!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Малюй бригантини у небі, уяво,
