Україно! Вишита колиско!
Мудрістю стіжок твій кожен грав.
Згадую так часто, як дівчиськом,
Я блукала в гладі серед трав.
В полотняній білій сорочині
З квітами небесних кольорів,
Ніби Мавка – з косами дівчи́на
(Я була такою в тій порі!)
Озеро, що зустрічало блиском,
Загубилось, зникло між латать.
Україно! Вишита колиско!
Згадую твою блакитну гладь.
Я зі скрині вишивку дістану –
Стиглість маків, золотавість жнив.
Прикрашає долю вишивану
Кожен хрестик – рік, який прожив.
Той орнамент, часто чудернацький,
Полотно вкриває навпрошки́.
І горить душа вогнями в маці,
Все мережить пройдені стежки,
…Україно! Вишита колиско!
Не вернути юності роки…
Зникли і озера, і річки, і цілі села...Кудись зникла і щаслива юність... 
Сумно. 
Чудова поезія! 
