Дядько Льоня
За очі і в залежності від статусу, так і загального настрою обивателів, його називали Дрин або Дрин Миронович. Але при особистому спілкуванні з таким, тільки з належною повагою і не інакше як Леонід Миронович.
Леонід Миронович Мовчан був другим чоловіком старшої сестри мого батька, а значить - моєї тітки Олени. Її перший чоловік був призваний на самому початку Вітчизняної війни, де і згинув безслідно, залишивши після себе молоду вдову, навіть не відаючи про те, що після його загибелі з'явилася на світ дочка - Валентина.
Повернувшись з війни, зійшовся Леонід Миронович з моєї тіткою, з якої дожив до глибокої старості, щоб померти, та й бути похованим з нею в один день і в одній могилі.
У школі він не навчався, тому особливою грамотністю не відрізнявся.
Але при цьому, ще в далекій молодості, освоїв трактор і пропрацював трактористом до самого виходу на пенсію, а може і потім працював, цього я вже згадати не можу.
Добре пам'ятаю, з самого далекого дитинства, що в будь-якій чоловічій компанії був він незмінним оповідачем. А там де велися такі розповіді, то в обов'язковому порядку, десь на доступній відстані від такої компанії "крутилися", щоб підслухати дорослі розмови і ми - сільські пацани, які в ту далеку пору не були обтяжені інтернетом та й доступними досягненнями цивілізації.
А послухати було про що ...
Розмови велися про сільські будні, про трактори і сівалки, про жінок, а саме найцікавіше - про ВІЙНУ.
Воював дядько Льоня з самого 1941 і по 1945 роки. При цьому на вицвівшій від часу гімнастерці, не соромився носити свої медалі. А в ті далекі часи, не всі фронтовики вважали за доблесть пишатися своїми заслугами. І коли про когось то там розповідав, то з великою повагою, а може і з деякою часткою заздрості підкреслював, що той - то і той, був Орденосцем. Розповіді його про війну сприймалися слухачами по різному. Хтось уважно слухав і навіть прислухався, інші підтакували і погоджувалися. Але коли оповідач заводив мову про те, що він особисто збив німецький літак, народ починав тихенько сміятися, або навіть щиро насміхатися, а позаочі заявляючи, що Дрин Миронович, “льотчик – винищувач” і палицею збивав німецькі літаки. Звичайно, оповідачеві таке ставлення не подобалося, і він надовго замикався, та й переставав ділитися своїми спогадами.
Але я, чомусь йому вірив ...
Вірив, тому, що і в будні мирного життя, він завжди відповідав за свої слова, а якщо, щось там пообіцяв, то від слів своїх ніколи не відмовлявся і обов'язково свою обіцянку виконував.
Якось були вони з тіткою Оленою у нас в гостях. Було мені тоді років вісім, а може і менше. І нагадав я йому, що він обіцяв подарувати мені сорочку, ось таку ж красиву, в смужечку і нову, як зараз на ньому одягнена. Дядько Льонька мовчки зняв з себе сорочку, та й одягнув на мене. Сорочка на мене була завелика і бабуся мені її трохи ушила. Але була та сорочка дуже “класна”, і носив я її довго.
Минуло багато років. Я вчився в десятому класі і якось при зустрічі з дядьком Льонькою, завів мову про те, що хотів би постріляти з рушниці, та ось батьківську, після техогляду списали, а тому вилучили. Дядько Льонька сказав: "А ти приходь до мене в Петрівку, візьмеш мою". Я звичайно не повірив. Але про всяк випадок вирішив перевірити правдивість його слів, та й прийшов до нього в гості. Довго соромився запитати, але перед відходом нагадав. Він так само мовчки зняв зі стіни рушницю разом з патронташем і віддав мені. Навіть не побоявся. Думаю ще й тому, що мені він теж довіряв ....
Більше двадцяти років як немає на цьому світі Леоніда Мироновича, а я, ні - ні та й згадував про нього, про його розповіді, в тому числі і про збитий літак. Зовсім недавно, коли було відкрито доступ до архівів, в інтернеті на сайті "podvignaroda", вставивши його вихідні дані в "пошуковик", я з подивом і захопленням прочитав: "молодший сержант Мовчан Леонід Миронович, під час служби в 606 зенап 4 зенад РГК 3 УкрФА, був нагороджений медаллю "За бойові заслуги". А в поданні командира частини на нагородження, в графі "ПОДВИГ", фронтовим писарем було просто і однозначно написано:
“За то, что сбил самолёт противника Ю 88”.
Із пережитого.
© В. Небайдужий.
м. Київ 2019
ID:
920882
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Дума (билини)
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 30.07.2021 08:42:38
© дата внесення змiн: 30.07.2021 08:42:38
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
