Дійові особи:
Людмила - жінка, що жене самогон та жене тебе, якщо в тебе немає грошей на цей славнозвісний самогон
Іван - чоловік, що раніше возив голову колгоспу, а зараз возить гроші кожного ранку вищезгаданій Людмилі
Микола - ворогує з Іваном, причина - незрозуміла
Роман - син Миколи, що лежить на ліжку задравши ноги
Неля - 18-річна дівчинка з важкою долею, що змушена догоджати ледарю-Роману
Черемшина - корова, на яку любить покричати Іван, хоча це корова Миколи
Кукурудзяне поле - те саме, на якому в 50-роках 19 століття водій збив москаля
Дія перша
Ранок. Точніше, 6 ранку. В цей час успішні люди медитують, доки їхнє яйцо пашот готується, а авокадо дозріває в холодильнику - Іван проводить свої ранкові ритуали. Він виходить на вулицю, що зустрічає його приємною літньою ранковою прохолодою. Чолов'яга сідає на велосипед та вирушає у шлях, що прокладений асфальтованою, а потім грунтовою дорогою та веде його до чарівного еліксиру, який дає йому життя протягом 15 років. У простонароді цей чарівний еліксир називають самогоном, проте для Івана це рятувальне коло, яке рятує його від збожевілля уже багато часу. Ось він і на місці. Він стоїть перед знайомими йому дверима, які стали для нього вже першим домом. Зібравши всі думки в купу, він гепає у вікно, а його душа бажає поскоріше відчути приємне тепло від самогону. Після декількох хвилин гупання двері нарешті відкриваються. На порозі стоїть Людмила, жадібна та цинічна жінка, вона не промовляє ні слова, а лише протягує руку до Івана, а він у свою чергу протягує 20-гривневу купюру в її сторону.
-та оце вчора заносив сіно, так заїбався вже з цими коровами, та ще й Олька скандал устроїла - каже Іван та заглядає у відкриті двері
-от же ж - байдуже відповідає Людмила, наливає чарку та протягує її Івану. Він випиває її за один раз, не відчуваючи гіркого смаку недавно вигнаного самогону, який Людмила спеціально мішає з водою, аби його вистачило на всіх.
- ну все, Людок, до вечора - Іван, який відтепер отримав силу та бажання жити цей день повертається назад до свого транспорту та їде додому.
Вдома його чекає та сама Олька, з якою вони сваряться кожний божий день і роблять це так голосно, що чутно пів вулиці, але проблема в тому, що поруч з ними майже ніхто не живе.
- Іване, Іване - гукає Ольга, виганаючи корів, - відженеш корів і я дам тобі двадцяточку
- От же ж - Іван волів би відпочити та відчувати лише те, як вранішній еліксир наповнює його тіло, проте він вже давно нічого не відчуває. Тому він бере в руки свою дерев'яну палицю, та жене своїх та чужих корів до череди на пасовище.
За певний період свого життя Іван встановив тісний контакт з коровами, тому достатньо лише його слів, і вони біжать галопом.
- Давай човгай, кляча, блять, пішла давай, будеш мені тут ще щипати
- Я тебе нагодую, я тебе блять нагодую
- Заїбали, давай іди блять
- От же ж зараза, от же ж *** давай кльопай, перебираєш ними, давай пішла
Коли ти йдеш поруч з Іваном в момент, коли він спілкується з коровами можна потрапити в інший всесвіт, а також здорово збагатити свій словниковий запас.
От і все. Корови на пасовищі. Ранкові справи закінчились, тому Івану не залишається нічого іншого, як їхати додому та приступити до наступного, набагато тривалішого ритуалу - чекати на вечірню поїздку до Людмили.
Дія друга
- Іванее, Іване, Іванее - з літньої кухні доноситься голос Ольки. Це худа жінка, не дуже приємної зовнішності. Дуже балакуча. Викурює по 7 сигарет в день.
- Що тобі треба? Ну шо ти кричиш, Олько! - незадоволено випалює Іван та йде до неї
- Снідати сідай, на обід борщ зварю. Сьогодні треба змолотити пшеницю. Федька встав?
- Та встав, встав, - Іван сідає за стіл, бере кусень хліба та страву, що подала Ольга.
Олька продовжує говорити про речі, які Іван не слухає, адже він зайнятий своїми роздумами. Насправді, він ні про що не думає, всі його думки лише про те, де можна випити чарку могутнього еліксиру, що на деякий час приводить його до тями. Потім Олька продовжує говорити, після цього починає кричати на Івана. Він свариться на неї. На ці крики приходить Федька, який теж починає кричати. Ось вони всі троє. Стоять на кухні та кричать. Причини сварки вони не пам'ятають, а Федька й взагалі не знав. Ось вони всі троє. Стоять на кухні та кричать. Тут від їхніх криків починає гавкати їхній пес. І ось вони вже кричать на пса. Ось вони всі троє. Стоять на кухні та кричать на пса. Нарешті вони вгамовуються та починають розмовляти на щось, що знати необов'язково. Настає час для сімейної традиції. Вони всі троє займають свої місця на лавці біля кухні, дістають газету із сільськими новинами та нещодавно куплений табак. Іван, Олька та Федька крутять самокрутки, не промовляючи ні слова. Потім підпалюють їх та втягують в себе дим. Сімейна ідилія. Час, коли вся родина стає одним цілим, єдиним організмом, що зараз виконує життєвонеобхідну функцію. Коли крики стають в їхній оселі, вони теж перетворюються на єдиний організм, інколи до них приєднується пес, який підгавкує їм щось на своєму, собачому. Самокрутки та крики - ось що тримає їх на плаву, ось що змушує їх робити всі ті речі, які їх виснажують. Іванову життєздатність підтримує ще й самогон. Чарівно. Просто чарівно. Ранкова порція нікотину вже у крові, всі йдуть працювати. Час іде.
Дія третя
День видається спекотним, тому проводити час на городі важко, але робота не чекає, тому Іван ганяється за комбайном по всьому селу, проклинаючи все на світі: Ольку, яка його послала, комбайн, який має чіткий план молотіння і сумлінно його виконує, мошку, яка випадково влетіла йому в око, сонце, яке смалить йому в маківку та все, що на його думку псує його життя. Але його життя псує лише він сам.
Нарешті зерно змолочене, вся родина починає заносити його у сховок, паралельно вони встигають сваритися. Потім викурюють по самокрутці та йдуть далі за працю. Так вони й працюють: сваряться та курять самокрутки. Так вони і живуть: сваряться і курять самокрутки.
Дія четверта
Час для вечірнього Іванового ритуалу. Спочатку він їде забирати корів, по дорозі називаючи їх всякими словами, але найчастіше з його вуст лунає: «Блять». Поруч з ним їде Микола, адже гнати корів важко, хоча Іван краще б намучався, бігаючи за коровами, ніж знаходячись поруч з Миколою. Причина їхньої ненависті - незрозуміла нікому, навіть їм самим.
- от же ж *** давай човгай, блять, пішла - Іван кидає кілок у корову Миколи
- ти краще блять за своєю коровою дивися - відповідає на його вчинок Микола, безпосередньо не беручи участі в процесі гоніння.
- а ти краще блять помовч - Іван злиться. Вже 3 години він ні з ким не сварився, не курив самокруток, а найголовніше - не пив самогон. (Вдень він встиг використати ранкову двадцятку, та витратив її на чарку горілки. Дивовижний чоловік. І як йому вдається все встигати?!).
Чоловіки починають сваритись, але не один з одним, а кожний сам з собою. Іван бурмоче під ніс всякі образи в сторону Миколи, Ольки, Людки, корів, комарів. Микола також не збирається стримувати свій гнів, тому бурмоче щось дуже незрозуміле йому під ніс. Але це його діалог з самим собою, а не сварка з Іваном. Він згадує про сина-ледаря, про нову 18-річну невістку, про свою, огидну йому, жінку. Він забув про Івана, він думає що свариться з ним, хоча Микола злий лише сам на себе. Він злий, що не зробив інакше. Роки втрачені, а злість та ненависть лише росте.
Дія п'ята
Вечірнє небо перетворилось на суміш кольорів, що утворює цільну картину. Іван вдихає вечірнє повітря, відганяючи від себе комарів. Він їде знайомою дорогою. Приїхавши додому він посварився з Олькою, викурив самокрутку. То ж тепер для повного щастя та відчуття завершеності дня він має випити чарку. І зараз це відбудеться.
Тепер Іван не стукає у вікно, він на весь голос гукає Людку, яка виходить від господарства до нього
- А ми це сьогодні змолотили, та вносили зерно та я ще коров гнав увечері - Іван задумливо дивиться на небо, розповідаючи Людці про свій день
- Та да, правильно, - як завжди, Людка його не слухає, вона знову отримала двадцятигривневу купюру від цього задумливого чоловіка, та уже передає йому чарку
- Да, Людко. Мені ж вже п'ятдесят два роки. В мене вже два внуки, я вже дід. Раніше на машині робив. А батько який в мене був! Завжди казав, що з мене нічого не вийде. Ось і не вийшло, корів ганяю та цигарки курю. І то, пачку цигарок купити не можу, бо усі гроші тобі відвожу. Та будь ти проклята, Людко, і твоє пойло. Все життя мені зіпсували. - Іван забирає чарку в Людмили, яка його нарешті почула і випиває її залпом. Потім він прощається з Людкою, сідає на велосипед та їде додому. Вкладається спати, перед цим посварившись з Олькою та викуривши самокрутку.
- Життя зіпсував лише я. Лише я сам. Я сам. Сам. - промовляє Іван перед сном, та засинає.
Завтра вранці він не згадає той момент, коли його свідомість, яку він заглушує алкоголем, криками та самокрутками, прокинулась та подала йому сигнал. Він все життя ігнорував ці сигнали, тому зараз він не в силах та щось змінювати. Крики, самокрутки та самогон - все, що залишилося в нього. Все що він має. І чому він справді радий
-Я сам. - Шепоче Іван, а його свідомість повільно засинає, як і його тіло. Але тіло прокинеться завтра, о шостій ранку, а свідомість... Свідомість не прокинеться вже ніколи. Крики, самокрутки та самогон. Свідомість не прокинулась ні на ранок, ні через тиждень. Крики, самокрутки та самогон.
ID:
926452
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.09.2021 10:27:08
© дата внесення змiн: 28.09.2021 10:27:08
автор: svitlozirok
Вкажіть причину вашої скарги
|
