Hold me close
Сонце з безхмарного неба огортало площі, будинки, сквери і майданчики тим теплом, яке вже не назвеш літньою спекою. Легкий вітерець з подивом намагався розвіяти його, але лише лоскотав мою футболку з кастомним принтом. Він ще не виріс в листопадовий злий свист, не подорослішав, не набрав сили. Зате сила росла в мені.
В той день вона сказала що любить, і море окситоцину раптово переповнило вінця душі і хлюпало на бруківку, з кожним кроком все більше і більше. Від цього колір всього мінявся: жовте небо відбивалося в червоних калюжах, будівельний брухт на куті біля зупинки трамваю з срібного поступово забарвлювався в блакить, а смарагдові діти на роликах проїхавши через тінь величного монумента якомусь герою ставали рожево-білими. Я видихав частинки думок які були десь далеко, і летів над землею. Ось так стають птахами, напевно. Це схоже на момент, коли “антайтлд документ” в якому письменник писав чорновик, нарешті отримує назву і перестає бути безіменним. В плеєрі грав не Декаданс, а вже Брін мі зе Хорізон і Найтівиход, але хоч убий не можу згадати коли я почав їх слухати вперше і підсів. Зате я завжди пам’ятатиму день коли ми зустрілись. Те як я її вперше побачив, і що відчув, важко описати стисло, або підібрати влучні прикметники.
Це був весняний показ опери з препарованим роялем в невеличкому театрі, не перший показ - тому вистачало вільних місць. Але вона підійшла, сіла поруч і просто сказала:
- Привіт, мене звати Софія.
Потім почалась вистава, а після неї ми обговорили враження за горнятком кави.
Потім було чудове літо, потім були ми.
***
Ти питала що я від тебе хочу, любов моя.
Моя відповідь проста:
По-перше твій розум
Потім твоє тіло
Потім твою душу
(с)
The Affair S04E05
Don't let go
Я не знаю чому тепер один. Пам’ять ніби стерта. Океан мій темний і спокійний, темний і глибокий. В давнину щоб пройти крізь рифи матросам наказували вилити кілька бочок риб’ячого жиру, щоб заспокоїти хвилі. Тільки зараз капітан без корабля на дні моря, а його згасла життєва сила перетворила все довкола на густе ніщо - спокій прийшов назавжди і скрізь. Риби застигли, як і мої руки з думками.
Туман за вікном дряпає шибку и шукає щілину щоб проповзти всередину - це звір без очей і імен, він хоче поглинути те, що лишилось від капітана. Була холодна зима без тебе, і вона досі не закінчилась, хоч пройшло багато років. Камінь біля мене то є відлуння гріха, і він закриває поріг мій, ніхто не зайде і не вийде.
Я знов дивлюся на руки і рахую пальці. На них твої висохлі сльози, на них тонкі сліди минулого і все те, що ми зробили.
***
Блідий слід тане склом - доторки задзеркалля
Там твої і її нероздільні вуста
Там несказаних слів міражі без визнання
Палиш третю
Четвер
Знов по звичці одна
(с)
чорновики
Watch me burn!
Токсична заграва на місці серця, сухим попелом через простір однокімнатної частини існування шелестить вітер слів - як мантру повторюю чиїсь рядки “жити своїм життям”. Чому це покоління труїть себе невичерпним потягом до болю, невзаємним коханням, чіпсами під трешові серіали без сенсу, спогадами без ліку і кінця? Чому одним хочеться кар’єрного росту, а іншим летіти униз, ламаючи гілки тополь? Все життя складене з цитат, все що я знаю і пишу вже колись було написано і сказано, заспівано і почуто, перекручено предками і передано нащадкам.
“Лишилось лише померти, за тебе, в догораючих снах” відлуння стін повторювало. “Любов це просто шмат вагіни” відповідала стеля. Підлога мовчала, чекаючи поки я впаду у її пащу.
І я падаю, падаю вниз зовсім без абляційного захисту, згораючи не долетівши до нижніх шарів атмосфери.
***
Це як гігантський імпульс світла, що проходить крізь очі...
Але якось я все ще бачу.
Слухай, ти знаєш сни однакові щовечора, навіщо мені...
Діти схожі на спалений папір...
Чорний, що не рухається.
Тоді вибухова хвиля сягає їх, і вони розлітаються, як листя...
Це не сон
Хто-небудь...
Ти думаєшь, що ти в безпеці і живий?
Ти вже мертвий!
Всі!
Він, ти, вони вже мертві!
Все це місце, все, що ви бачите тут, зникло!
Ти живеш у клятому сні, Сільберман!
Тому що я знаю, це станеться!
(с)
Сара Коннор
In this hospital for souls
Так давно не писав листи,
Пам'ять, затиснута в ґратах сірих буднів, обережними кроками шукає вікно.
Лікар сьогодні був злий - хтось зливає таблетки в унітаз, і він не знає хто саме
смішно, але ж очевидно що нічого не вийде
ні в нього, ні в пам'яті.
Ковтати ту отруту я всеодно не буду, а спогади, покалічені після -надцятої спроби суїциду, загоять рани як черговий мутант з популярних фільмів для підлітків.
Зупиняти її теж не варто, хто тоді буде писати всі ці листи без адрес і імен?
Здається, я вчора бачив рибалочку, значить скоро весна.
пам'ять брудно виялалась - до вікон підвели струм, і тепер її ковбасить коли намагається прослизнути крізь ґрати
Я відклав олівець і посміхнувся - теж мені, перешкода
Не знаю, брак паперу заважав написати хоч щось раніше, чи ті крапельниці, що ставили мені турботливі сестри.
Щойно загасили світло, і черговий перевірив двері палат,
десь назовні голосно зойкнули безтілесі спогади
Лікарня Душ завжди поруч
Лікарня Душ нікого не випускає
***
время лечит, лечит, лечит, лечит!
здравствуй, лампа, я почти здоров…
(с)
Блиц -СИ
Постскриптум
Коли сутінки ранньої зими запалюють перші ліхтарі і габаритні вогні освітлюють пентхаузи новобудов, народжується тихий спів. Він ледь чутний серед шуму машин, гуркіту буксирів на Дніпрі і пролітаючих на захід літаків. Цей спів розкаже про минуле і прийдешнє, нагадає закрити вікно на ніч, і нагодує птахів на дитячому майданчику. Старий рибалка закоркує його в пляшку і лишить до ранку достигати.
Мені ніяково визнавати, що довго дивлячись у безодню я боюсь не погляду у відповідь, а закохатися. Поруч нікого не має і це вже не бентежить як раніше. Дорога привела сюди, дорога ще не скінчилась. Убивця помирав повільно і лишився у дві тисячі сьомому, а ми вже давно перетворилися на тих, ким боялись стати: пустий келих чекає дорогого вина, пуста квартира чекає дискотеки, а кишеня - прибутку. Можна ненавидіти те, що робить нас слабкими, і в моєму випадку це лише час.
Зграя білих птахів зробила останнє коло над цвинтарем спогадів. Одна пір’їнка впала на долоню - це мій втрачений башерт, друга пір’їнка застрягла в волоссі - це загублений спокій. Третя це сон, який обіцяє збутися раз у раз, але виявляється ілюзією Агуари.
***
- Ми ж все життя думали, а що там, на вершині? Уявляли прекрасні краєвиди, гроші, безпеку, відповіді… Я хотів знати. І я дістався вершини, щоб побачити на власні очі.
- І?
- Там нічого робити, крім стрибка униз.
(с)
The Sinner S03E02
ID:
931301
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.11.2021 23:39:48
© дата внесення змiн: 26.07.2022 18:29:22
автор: Quadro.Tony
Вкажіть причину вашої скарги
|
