Випурхаю із дому, неначе пташа із гніздечка,
І кудись за село, легкокрило стежками лечу,
У намріяний край, що живе у душі на крилечку,
Де віршами на травах росою-сльозою тремчу.
Там, де вишитий цвіт неповторної щирої тиші.
Невгамовні вітри десь далеко пішли навпростець.
Сонце променем ніжним весну чарівливу колише,
Хоч і бігає в полі небес із хмарин табунець.
А в густому гіллі цвіркуни щось виспівують гарно,
З чорнозему проклюнулось нове пшеничне життя.
Я розправивши крила, думками літаю так вправно,
І солодке повітря колише мене, як дитя.
Зачаровуюсь всьому, що тут оживає і дихає.
Ну хіба щось зрівняється інше з цією красою?
Усвідомлюю, що переймаюсь таємною втіхою,
Бо думками, чуттями і віршами кохаюсь з весною.
19.03.2021
Віктор ОСТРОУХ