Вона йшла лісами, в зеленій траві,
І відпочивала у луках,
І птахом співала на синій горі,
Тримаючи силу під руку.
Вона не здавалась, пірнаючи в шторм,
Літала між зоряним сріблом.
У неї багато портретів і форм,
Незмінне ім'я - Україна.
Вона чує все, бачить сонячні сни,
Де боса біжить через поле,
В ній б'ється незламне бажання весни
Та віри широкої море..
Тримаючи соняшник жовтий в руці,
Вона під калину сідає
І втоми не знає, та часом собі
Помріяти дозволяє!
Про літо,
Про жито,
Про молодість вічну,
Про світло,
Про квіти,
Про темряву зичну,
Яку вона крилами розганяє..
І як її хтось обіймає.
Вона знає щастя
І знає печалі,
Але вона теплої тиші не знає..
Гукає,
Співає в широкому полі..
Вона знає долю.
Вона любить волю.
Помріє і знову продовжує шлях,
Зневіри та втоми не знає.
Стискаючи соняшник жовтий в руках,
Вона курс до щастя тримає.
