До ніг скотилась стежка їжачком.
—То ти стоятимеш чи підеш?
Ліс в’яже тіням макраме гачком,
Я ж погоди́лась стати гідом.
Крізь стіни звуків підем напролом:
Кукукання, розспівки в нас, рулади.
Тут заправляє всім невидний гном,
Та хитрий Ох нам не завадить.
Він на обід назбирує орляк.
Глянь: бриль солом’яний у зіллі.
Он там, де папороть з-поміж гіляк
Свіженько й смачно зеленіє.
—Не бачу, — скаржусь путівниці я…
Та мчить вже вивіркою стежка
Через пеньки, між купища петля,
Забігла вглиб, дубняк де мешкав,
Де комашиться чепко мурашня,
Де ла́сують пташки суріпкою.
— Цить, зайво галаслива метушня, —
Чірічить стежечка куріпкою.
Під звуки ладні ранішніх токкат
Погицують на листі кванти.
— У вірш красу списати хочеш в нас?
Це ж плагіат, без варіантів!
Від мене стежечка метнулась вниз,
Сліди замівши пишним хвостиком.
Тривог угамування —парадиз.
Усі удари — мертвим стосиком.
Мов з-під землі —дід Ох. Тримає хмиз
Й мені:
—Надовго гнів твій заковиз?
Цікаво, змістовно та образно! 
