На світі є шляхів багато
та наймиліший серцю шлях -
до рідної старої хати,
що загубилась у полях.
В ній у дитинстві від батьків.
ми слухали вечірні казки
І не забудем вже повік
цей острівок добра і ласки.
В ній ми зростали, малюки,
тут тато з мамою чекали…
А їх ікони й рушники
у світ всіх нас благословляли.
Біля вікна росла калина,
у шибку стукала гілками.
Весна нам споришем стелила
зелений килим під ногами.
Як влітку пахла матіола!
Любисток в мальвах зеленів..
Стояла пасіка - довкола
бджолиний рій весь день гудів.
Та хата в пам’яті бринить,
у снах мені не раз наснилась,
Вона тримається, стоїть…
хоч призьба зовсім покосилась…
Не забувайте свій поріг,
своє коріння й рідний край!
Нехай не заросте повік
стежина у дитинства рай!
Тетяна Котельнік
