Добрий чоловік
Десь, колись, в якійсь країні,
Що лежить над синім морем.
Один спритник із каміння,
Міст над прірвою зпроворив.
Через міст той, в горах сизих,
Як комусь пройти потрібно.
З перехожих, з переїзжих,
Брав одну монет срібну.
Люд місцевий дуже сильно
Не взлюбив того хапугу.
Та за перехід сумлінно,
Гріш сував йому у руку.
Йшли роки, зігнуло спину,
Чоловічок постарів.
І в дорослого вже сина,
Перед смерттю попросив:
- Синку, важко помирати,
Був я до людей не милий.
Стануть про мене казати,
Що до грошей дуже хтивий.
Що за срібляки ті стерті,
Маму б рідну задушив.
А хотілось би, по смерті,
Щоб народ мене любив.
- Добре, тату, - син промовив,
Можеш в засвіт з миром йти.
І, як поховав старого,
Збільшив плату в три рази.
Люди шепчуть: - От скотина!
Вричі більшу гне ціну!
Його батько був — людина!
Брав монетку лиш одну!
