Мої палки вітання громадяни,
З найкращим побажанням у ці дні;
Щоб більше горя, та війни не знали,
Від втрат, щоб болю ми не відчували,
Й не плакали через сумні пісні.
Легкої долі вздовж шляху-дороги,
Ніхто у світі нам не обіцяв;
Ані герой, ні лідери, ні Боги...
Лежать лише узбіччями тривоги,
Надії та бажання перемоги.
За обрієм я край свій обійняв...
Простерши руки, закричиш у небо.
Почує хтось зойк відчайдушний твій?
Стоїш серед лугів твоїх та степу,
тримаєш з побратимами наш стрій.
Відчуєш, раптом, як той вітер свище,
заплутавшись у розбраті гілок
дубів тисячолітніх, в бойовищах,
кривавих січах, й сумних думок...
А ворог в спину підштовхне до краю,
Отої прірви, й вихор боротьби
Свобідні душі підійме до Раю,
Де вільні, рівноправні, не раби,
Живуть у злагоді, шанують в серці Бога,
Та мріють повернутись в милий край
Де серед степу, лугу, шлях-дорога
Простерлась скрізь блакитний водограй.
Стискаєш міцно Біблію держави,
Славетного козацтва заповіт,
І гучно промовляєш Слава! Слава!
Тобі мій вільний український світ.
