Звільни моє серце від пазурів хижої темряви,
Чимдуж, вже не маю я сили блукати один!
Між явою й снами, а часом – колюччям і тернями,
Я йшов по хитких неймовірно містках самоти.
Душа то у п’ятки тікала, то зморено скиглила,
Чи просто мовчала, коли від утоми я повз.
І зціпивши зуби мої, знов металась у звивинах,
У час, коли мить довгождана проходила повз.
Повз мрії про щастя, яке десь упало чернеткою
І зовсім забуло вписати мій день в чистовик.
А може й вписало якоюсь чужою абеткою,
Та хто ж розбере, може погляд на речі новий?
Звільни моє серце від лестощів хтивої податі,
Негайно, вона так набридла моєму єству!
Між явою й снами, у вічно спізнілому спогаді
Я йшов по містках самоти і вдихав куряву.
18:50, 12.12.2016 рік.
Зображення: https://fotostrana.ru/public/post/232134/1186117057/
