Нам судилося вкотре удвох спломеніти,
Безпорадно відводячи погляд убік.
Десь над нами зійшлися два сонця в зеніті,
Перетнувши так вчасно незримий рубіж.
У стосунках, які безтурботно кричали
Про жагу відчайдушну і розблиск чуттів.
Як згорали ущерть, скам’янівши ночами,
Не знаходячи радощів більше в житті.
Час від часу думками, мов шал багатіли,
Наче квіти чекали пришестя тепла.
Знов карали себе, щемко плакало тіло
Все чекало на неба згуртований лад…
Хочеш, все забирай, навіть подих останній,
Забирай проблиск снів під почвар суєту.
Тільки, хоч на хвилину, благаю, в коханні
Подаруй невагомість, від сліз порятуй!
12:31, 23.11.2016 рік.
Зображення: http://www.randrs.ru/photo/549-0-23991
