Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО): ТИМКО. СИН НЕВМИРАКИ (розповідь на реальних подіях) - ВІРШ

logo
АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО): ТИМКО. СИН НЕВМИРАКИ (розповідь на реальних подіях) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 17
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

ТИМКО. СИН НЕВМИРАКИ (розповідь на реальних подіях)

ТИМКО. СИН НЕВМИРАКИ(розповідь на реальних подіях)
Він біг так, що вітер свистів у вухах, а серце мало не вистрибувало з грудей, чи то в них билося як у сполоханої пташки, яка врешті вирвалася з отої неволі і, маючи ще малі, слабкі крильця, усе ж з останніх сил летіла до чогось рідного, світлого, правдивого. 
Він чимдуж поспішав разом з морозним, холодним вітром, біг напівбосими ногами по крижаній землі, й не знав наперед, чи стане сил добігти, чи його не наздоженуть раніше... Бо ж і бабуся могла згадати. От і мати, як дізнається, що втік – зупине. Але ж, може пощастить? Може ж він дістанеться того, хто щоночі, а деколи й удень – кличе рідним голосом, хто промовляє ніжно у вітрах дерев за вікном  будинка, до кого серце і душа весь час линуть, попри те, що є матуся і бабуся.
Так! Він, - тато.. Тато.. Таточко!
Він так кличе, кличе тепло, рідно. Деколи вночі приходить у снах, шепоче казки, гладить по голівці, торкається тепло рукою. Як колися торкався. Тато був найріднішим і обіцяв вернутися з тої клятої війни, яку ведуть пихаті дядьки – так він казав, ведуть аби найбільше людей загинуло, аби рідну їх землю, оте море, яке ніколи ще він, малий Тимко, не бачив, - аби оце все собі «захапати». 
Але ж Татко обіцяв що усіх ворогів переможе! Обіцяв! Та останній раз як вернувся додому, був чомусь дуже засмучений. І, прощаючись з синочком, гірко, ой як гірко, до нього, як до дорослого , промовив: 
- «- Тимку, козаче мій рідний! Ти знаєш все, все бачиш, хоч і малий ще. То запам’ятай: будь чоловіком, буть сильним! Не плач, гірко так, бо ти – козак! Я відчуваю, що ти мене розумієш, попри те що ще малий. Ти ж бо вже великий козак. Таким народився. І тобі, моя дитино, ще припаде доля побачити розквіт України, тобі ще пощастить карати ворогів й дарувати квіт добра гідним людям!
А ті свині...»
І Батько - замовк. 
-"Які татко, сині? - здивувався Тимко, не зрозумівши до кінця, до чого тут оті пикаті тваринки.
-Та то ти вже знатимеш згодом. Як виростеш. - Промовив Тато і обійняв міцно синочка та й в той же день поїхав знову у військо, поїхав…поїхав - назавжди.. Назавжди!
Мати було шкода найбільше. Як вона плакала і стогнала того дня! А бабуся - та зовсім ніби втратила розум. Лише він, Тимко, не плакав, тримався. Насуплено сидів у куточку, біля вікна, де полюбляв чекати на татка з роботи і, тримаючи у руках подарунка батькового, ляльку - Вовченя, усе шепотів оскаженіло, не по -дитячому зле: 
«-Я - козак. Я великий козак! Таким народився. Не плачу. Я не плачу.. не плачу.
Але той шепіт врешті схожий ставав на скиглення малого вовченяти, що втратило будь-який сенс життя і ніби на змерзлу холодну землю, у якусь вогку підступну вовчу яму, раптом впало. 
Впало туди з того Раю, з тої Волі, в якій народилося, жило до того щасливо.
Там, у його дитячому Раї, були всі ще живі.
Але ж він, малий козак, ще тоді не відав, що жив у Раю і от, з втратою батька, ніби у Пекло потрапив. Де обрубали йому ще незміцнілі, янголячі крильця.
- Я до тата.. я до тата.. ! – Шепотів хлопчина, швидко пробігаючи повз напівсліпого діда Василя, що так і не зрозумів що ж то пролетіло повз. 
- Хлопчик біг майже босий, у вдягнених на голі ноги капцях, без шапки, тож волосся дитини вільно гладив вітер, щедро осипав на нього перший зимовий сніг.  
Не на всі гудзики застібнута кофтина ледь прикривала груди. 
Вечоріло. Та темрява не лякала п’ятирічного козака, бо ж він біг до батька…
До Батька – на могилу. На цвинтар.
Тимко вже не раз таке втинав: втікав з хати, - лишень бабуся чи мати відволікалися справами. Хлопчик одразу ж біг на цвинтар, дорогу на нього добре запам’ятав. 
Батько колись возив його цією вулицею на велосипеді, а ще раніше вони ходили поз цвинтар на велику гірку , де взимку можна було весело кататися на санчатах. Тато обіцяв тоді, що як він, Тимко, стане трохи дорослішим, -навчить ще й на лижах їздити!
Але, вже понад рік як тато воював і навіть на Тимкове день народження його не відпустили до синочка!
А як останній раз , лише на два дні приїздив, - то такий був втомлений, що навіть не погрався з Тимком, як то колись. 
Мовчазний був та зажурений. 
Багато курив та все сумно дивився на сина й дружину. 
А стара мати, бабуся Тимкова, мов відчуваючи лиху долю, не відпускала годинами, гарячі, грубі, обморожені степовими вітрами синові руки. 
Батькова мати усе того дня стиха плакала. І Тимко, не бачучи такою раніше свою бабцю, час від часу її за рукав смикав й казав здивовано:
- Бабуню! А ти що сумуєш, що стара вже зовсім стала? 
Чомусь Тимкові так здавалося тоді, що бабуся саме через це й сумувала, що постаріла дужо за рік і син її вже не пізнає. 
Бо якось вона сама ж і сказала, що «сумно восени квітам, деревам як старіють. Тому вони й плачуть – листячко осипаючи на землю.» 
От так і бабуні певно сумно! Бо стара.. стара як те листячко. 
Добре змерзнувши від холодного вітру, втомлений від швидкого бігу, Тимко врешті полегшено зітхнув – а от і цвинтар. 
Він дістався! Встиг! 
Ані бабусі, ані матусі ще не видно вулицею. Вони певно замешкалися в хатніх справах, оповиті своїми тяжкими думами й врешті забули за хлопчика.
-Тато!! ТАТОЧКО! Я тут! –
 Закричав малий мандрівник, поривчасто, дзвінко, мов ластівкою весняною, злетів над землею, підбіг до таткової могили, над якою вже здалека видно було прапор. 
Той прапор висів гордовито й здавалося здалека, у темряві ночі його тримає сам татко, чи ще якийсь воїн несе свою почесну варту над батьковою могилою. 
Емоційно, по-дитячому радісно, яскраво, співав, мов щебетав голос Тимоковий до татка, сповідаючи йому, усе що болить, що за цей тиждень відбулося у житті: що мати казала, про те, як бабуся нервувала, як вночі їй серце боліло і як вона п’є часто нині ліки. 
А ще розповідав Тимко про те, як неньку образили вчора у маршрутці - висадили на зупинці, бо не було у неї грошей на проїзд, безкоштовно ж їхати, як сказав водій, - «місць не лишилося». І ще той водій казав багато лайливих слів, а головне, що «Він сам її чоловіка на війну не посилав». 
Тому водієві було всеодно, що «Вона – жінка героя.».. Всеодно!
Та найдовше Тимко розповідав Таткові свою останню найтяжчу образу, свій великий дитячий біль – вчора сусідський хлопчик, у якого батько живий і не воює, бо той тато «на посаді» -так казала бабуся, тож їздить на великій красивій машині…
 то той сусідський хлопчик, образив Тимка, бо сказав, що його, Тимків татко, - «ніякий не герой, бо ж Герої – вони не вмирають, як той же людина-павук. 
А його татко – вмер, бо жебрак і невдаха!». 
При цій згадці, - гарячі, палкі сльози, щедро полилися на щічки Тимкові. 
Хлопчик не ладен був тоді стерпіти такої образи й вдарив малого сусіда у лице та так, що у того з носа потекла кров. 
Побитий заревів мов бугай на усю вулицю і пожалівся батькам. Того ж вечора до Тимка приходив поліцейський. Як до справжнього злодія чи вбивці розмовляв. Отак! Казав, тимковій матусі, що «син виросте бандюком, виродком, як так далі буде, що його, Тимка, треба у заклад спеціальний , «для таких детей»…»
А вітер на цвинтарі ще більш став, він засипав снігом хлопчику голову.. 
Тимкові пекло руки, голову,  здалося навіть що він сам  замерзає.
Та раптом "малий козак" побачив свого татка, що підійшов до сина з-за великого строго дуба, який вивищувався поруч, серед старих і чисельних, нових могил.
Тимко не зміг втримати радості й закричав голосно на весь цвинтар:
  «Тато! То ти живий! Живий ! Я ж бабусі й матусі казажу, що ти живий. А вони не вірять! А я  чую твій голос, ти снишся мені кожну ніч, говориш зі мною, навчаєш. Чую й як ти шепочеш до мене, з могили й от – врешті! Ти вибрався з того пекала, про яке кажуть люди, що воно існує.
Ти вернувся! Ти живий! 
Я знав це! Знав!»
Здається радості, щирості любові не було меж у серці Тимковому. 
Оте його дитяче серденько палало й зігрівало усе навколо й ніби навіть сніг на старому дубі почав танути в цей холодний вечір.
 Капав на лице хлопчика веселим росяним весняним дощем. І дуб раптом вбрався зеленим листячком, під ним розквітли й жовтенькі медові квітки, ніжні весняні фіалочки підняли свої крихітні голівки. 
І над цим усим квітучим дивом, у ясному сонячному небі заспівали птахи, – весело, радісно.
Татко ж підійшов і погладив хлопчика по голівці. І руки у тата були теплі, - не руки як ото у мерців, кажуть холодні, а теплі, навіть дуже гарячі.
Вони зігріли Тимкові тіло й душу, а найбільше слова батькові додали радості: 
«-Тимку, синку,  - Тимку, не сумуй, я завжди з тобою. 
І лижі от, я тобі привіз. Як обіцяв. Бо ти вже дорослий стаєш, а зранку - буде усе в білому снігу. Яка гарна буде гірка! Як добре з неї кататися!"
І хлопчик в цю хвлилину від щастя і втоми, заснув. Обійнявши батькові коліна. 
Прокинувся лише на хвилину Тимко , від плачу бабусі. Від сумного голосу мами, яка намагалася заспокоїти бабцю, говорячи:
  «Та він переросте, минеться, забудеться..»
Рідні вчасно знайшли замерзаючого хлопчика,  міцно спав, обійнявши старезний дуб. Дивно, що у руках малого козака, мати знайшла (вже вдома) крихітне зелене листячко – ніби весняне.
«Звідки? –здивувалася й бабуся. 
А Тимко і далі спав міцно, бо йому снився Тато. 
Зранку хлопчик прокинувся від жвавих голосів. 
Ввійшов у гостьову й мало не закричав від радощів. 
В гості до мами приїхали батькові побратими з війська! Вони привезли Тимкові обіцяний батьків подарунок, - гірські лижі. 
Чоловіки розповіли мамі і бабусі дивне – наче батька Тимкового бачили позавчора й він попросив їх купити синові лижі та подарувати. Бо ж сам не встиг…
Отаке от диво! 
Мати й бабуся не знали що й міркувати з тої розповіді. Лише Тимко гордовито промовив: 
«Я ж казав, що мій Татко живий! Він же справжній козак! НЕВМИРАКА! Козаки - не вмирають!»
«Так… Синку. Так!» - Зі здивуванням почули раптом усі присутні голос батька Тимкового. 
Почули й заціпеніли мов, у здивуванні. 
Лише Тимко хитрувато, по-козацькі всміхнувся та кіт любимий татків, Мартин, щасливо замурчав, мов до когось невидимого, рідного мовив древню казку.
А може вона була про те, що нема над козаком смерті. Лише безкінечне життя заради Родини, на захисті від всебічних ворогів СЛАВЕТНОЇ МАТУСІ, КОЗАЦЬКОЇ -  УКРАЇНИ! 
Анфіса Букреєва-Стефко

ID:  1000960
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 16.12.2023 13:24:32
© дата внесення змiн: 16.12.2023 16:54:22
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (92)
В тому числі авторами сайту (1) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: