В сон ти мій прийшов, як живий, дідусю,
У кімнаті плівки касет зцілівші,
Нагадало все про життя минуле,
Що не повернеш.
Тиснув руку мні, запитавсь одразу:
- Справи внуче як? Тай мовлю - все добре,
- Як Петрівна там? Заспокойся, діду,
Все нам - найкраще.
Жовто-блідне світло твоєї спальні,
Від того ж очам не по собі стало,
На вікні прибита цвяхами в стіні,
Чорна тканина,
Я спитав, одне, що не можуть інші:
- Як у хмарах, там де бувають мертві?
Безтурботно, голосом ти промовив:
- Там усе біле.
- Ти , напевно , суду небес чекаєш?
Тихо. Мовчання.
