- U - - - U U - U - -
- U - - - U U - U - -
- U - - - U U - U - -
- U U - -
В пам'ять і в життя, пишнокудра Сапфа!
Донька Клейси ти, семиструнних тонів,
Пишу пісні в честь еолійських скелів,
З них ти злетіла!
Серцем повна, дар що в коханні мала,
Учням присвяти, у красі Лідійській,
Краще і за всіх, продзвенився струнно,
Острів весь Лесбосс!
Про Аттіду, ту що ти так кохала,
Правду взнала - щастя де щось є поруч,
Сіла ,давши честь, на коня із списом,
В бій кровожерлий.
Тільки щирі їй дарувала строфи,
Чоло до землі в її прах схиливши,
І коханню знов не знайти і місця,
В молені френу.
Спроб багат було - ти одна, стояла,
Гадатан тобі, мовив сліз не стримуй,
І розлом твоїх у судинах серця,
Болем нестерпний.
Дев'ять в світі муз , ти наступной стала,
Та між скель Левкад не вгамовний голос,
Ох Сафо моя, ти богів розпуста,
Дар передай мні!
