Нема в житті дороги
Йди синку – в педагоги,
Там мізерна зарплата
Й завидників багато.
Щодня - робота класна,
Життя – буде прекрасне.
Ти завжди комусь винний,
Все знати ти повинний.
Щодня – роби уроки,
Зерно на ниві сій.
Що буде урожай
Ти твердо вір і знай.
Добра там не чекай.
Як би могли б- розп’яли.
А що ж запам’ятали ?
Що їх чомусь ти вчив.
Скоріше й не навчив.
Ми успіх пам’ятаєм?
Добро ?
Скоріше зло.
Свої лиш помилки,
Які зробили ми.
За них у школі хвалять,
Відмінно чомусь ставлять,
І знаєм твердо ми -
Подбали вже батьки.
Дирекція на місці,
Корупція ще та.
Найкращі татко й мама,
Всі інші – мелодрама, шарманка іще та.
Улюблені ми дітки
Таких як ми батьків.
Поставимо на місце
Цих клятих вчителів.
Хай роблять їх уроки
Й домашні завдання.
Оцінки – лиш відмінні
Й подяки лиш батькам.
Ми хочем тусуватись,
Казитись, гратись, гратись.
Ми хочем – розважатись,
Талановиті ми.
А ви – предмет для гри.
Раз вчитель – значить вчи.
С утречка…
Ложечка...
Чашка...
Движенье галактик...
Утренний завтрак.
Как хорошо.
Вечность вдыхаю, переполняет...
В каждом глотке
Галактики все.
Дымка....
Картины...
Частички меня....
Любовь без огня...
Чашку в ладошки....
По телу - тепло...
О, Боже, как же сейчас хорошо.
Воспоминания
Прошли года.
А все как вчера:
-Я точно знаю твое каждое слово,
Наизусть напою все тона твоего голоса,
Каждый вдох уловлю даже в бреду,
Каждая пауза как вечность.
Блаженство, это блаженство.
Ты дар, дар судьбы.
Глаза открыла...
Всюду ты.
Только ты - орган души.
Слова со слезами,
Кофе с мороженым.
Этот пляж....
Эта волна....
Эта небесная гладь....
Синева....
Серая ночь....
Наша дочь.
Твоя копия - точь в точь.
Обнимаю пространство,
Нет пустоты.
Это ты, всюду ты.
Твое тепло.
Прошло....?
Ушло...?
Вокруг оно.
Собой наполнил
Это все.
Твое тепло...
И сердцу снова
Так легко.
Моя ты вечность.
Твои слова.
Я влюблена..
Вновь влюблена.
Как ты стараюсь повторить,
Как ты тебя буду любить.
Тепло любви дарить, дарить.
С тобою вместе
В вечность плыть.
К сожалению, раньше
Профессия была призванием,
Велением души и сердца,
Теперь всё более прозаично -
Выбирают из меркантильного интереса:
Главное - делать деньги,
Совсем неважно, как,
А обучать ведь может
Даже любой дурак.
oreol відповів на коментар Talia, 06.06.2024 - 06:28
благодарю за комментарий, просто проблем в этой сфере все больше и многие уже тупиковые.
oreol відповів на коментар Talia, 06.06.2024 - 06:58
О каком велении души и тела может идти речь в век подлости и наживы, социальной неравности, большинство рождаются рабами и как к рабам к ним и отношение. А в школе все определено чему научить, но обучатся кто хочет то, система ломает людей, в первую очередь учителей, они такие какими видит вас государство и ваши дети должны такими же стать - покорными, платящими всем и даже вашим детям. За что? А просто потому, что у них такая профессия и им за это типа платят зарплату. Да кто уважающий свой труд будет за эти гроши все это терпеть. Но терпят. А чему научить могут терпилы? Подать лишь пример - учиться, учиться и учиться, а зачем и чему? Что бы потом быть ничем и никем.
Talia відповів на коментар oreol, 06.06.2024 - 15:43
Вы говорите о тенденциях, но не всё однозначно. В любом государстве данная профессия должна быть основополагающей, главной, если хотите, ибо государство, воспитывающее рабов, должно иметь покорных воспитателей, соответственно, они должны хророшо оплачиваться, чего у нас нет. Так что не все учителя терпилы, хотя таких, конечно, большинство. Мало кто, к примеру, отказался от бесплатного укола (хотя даже такие есть) и теперь заставляют колоться других. Только свободный человек может научить чему-то, а главное - критически мыслить, рабам это не нужно, за них решают другие. Проблема с образованием состоит в том, что у нас больше не осталось даже образовательных институций, все они теперь не учат, а только " оказывают услуги", и это на официальном уровне. Двигаемся дальше. Из-за низкой оплаты в профессию идут только самые "недолугие", которых самих - учить да учить, всё равно не выучишь, мозгов не достаёт. Согласно закону, ответственность за воспитание детей лежит на родителях, которые решили, что этим должны заниматься школы (они предоставляют образовательные услуги, не более, т.е. не учат по сути ничему, научили читать-писать, слава богу). Воспитывает, прежде всего, семья, потом школа, улица... Если ребёнок не нужен своей семье, родителям, то кого в этом винить? Вот и получаем то, что имеем.