Осінній дощ гуляє файним містом,
Опало листя золотим ковром.
І в парку малолюдно і так тихо,
Неначе літа й зовсім не було.
Осінній день похмурий і холодний,
Кохання острів у туман сховав,
А я з тобою мокрий і голодний,
В стару піцерію зігрітись завітав.
Тут як завжди так людно і затишно,
І черга мов гірська ріка біжить.
Перекусити можна швидко й смачно,
Тай ще згадати із студенства мить.
Як ми сюди на перекус ходили,
Навчаючись у вузі під мостом.
Шкода, що роки швидко сплили,
Неначе кіт їх змів хвостом.
Не те вже місто нас тут зустрічає,
Тут все змінилось, стало чепурне.
Та хочеться до того, що нас знає,
Що пам'ятає нас і серцю дороге.
В якому Нива у футбол ще грала,
На неї йшли всі і старі й малі.
Де промисловість випускала,
Комбайни хоч слабенькі всеж свої.
До того міста, що з руїн повстало,
І розцвіло немов вишневий сад.
А може просто сумно мені стало,
Тому що не вернути все назад?
