Осінній день без сонця... Хмурий...
Нагнав думок у засіки видінь…
І жовтень виставляє свою тінь
Й заходить в наші душі весь понурий.
Сховалось сонце у глибини неба,
За день один лиш кине промінець.
Чи хтось теплу прорік уже кінець
І морок кида з засвітів Ереба?
А може, темно від ракет й шахедів –
Летять прокляті вдень вони й вночі...
Від миру ворог в нас забрав ключі
Й кривавим накрива Вкраїну пледом...
Руйнує школи, дитсадки, лікарні...
Вбива дорослих і дітей маленьких...
Лежить дитя, а біля нього мертва ненька...
О, жди, вороже, Божої ти кари.
За злодіяння на моїй землі
Не буде тобі прощення в віках,
За кров невинних на твоїх руках,
За те, що не в добрі живеш, а в злі.
Ридає, плаче серце України,
Глибокі зморшки на її чолі.
Міста і села у диму й руїнах...
Чи прилетять весною солов'ї
І заспівають пісню на калині,
Яка поллється до самих небес,
Щоб ранок миром осяйним воскрес
Й раділи дню у кожній у родині.
