Невимовно щаслива й відверта пора
Заходилася світ мій вбирати у зелень,
Ошалілі мотиви впустила і стелить
Крізь орнаменти дикі казковість окрас.
Неймовірно, та знову тікають думки
Від хурделиці снів до глибин божевільних,
Де занурений в спогади вічний невільник,
Всі кайдани порвав, скинув жереб якийсь.
Посвіжіло на серці в привільному дні,
Проглядають довкола розкидані квіти.
Ніжне Сонце моє так розмріяно світить,
Знов здається мені, що тобі лиш одній.
Заглядає навшпиньках в оманливу даль,
Мовби хоче торкнутися краю заграви,
Обертаючи мить, що біжить дуже жваво
Та не може знайти своє місце на жаль.
12:45, 23.04.2014 рік.
Зображення: Інтернет.
