Нехай з небес холодна пі́де злива,
Щоб ти від мене не змогла піти!
Насититись тобою неможливо,
Тож я спалю безжалісно мости.
Зриваючись у те́бе, мов у прірву,
Що з глибини на небо вознесе,
Надтужний стогін з вуст твоїх я вирву –
Безцінний дар і кару за усе,
Солодким болем принесу у жертву,
А потім поцілунком воскрешу...
Одвічну насолоду цю нестерпну
Отримаю – і знову попрошу́.
А ти мені, я знаю, не відмовиш –
На небо вознесеш мене ізно́в.
Хай праведної зливи чисті води
Змивають гріх, рятуючи любов!
Вересень 2024 року