Як так сталося, що знову ті самі питання?
Ходжу по колу в емоційному стані
ховаючи в сумку вірші та зізнання,
в які вносила вчора коригування.
Не зважаючи на погоду - радію,
що немає дощу та не маю надії
на відповідь "Так" та майбутні події.
Вийшла з квартири. Вокзал та перон.
Прибуває на колію десятий вагон.
Тікаю! Втечу!
Як не від себе - так інших.
Не здожену, на жаль, мрію найліпших.
не побудую будинок. Це крах -
записуюсь в чергу до загону невдах.
"Але все ж у голові!" - і я знову в квартирі.
Дихаю вільно, без тривоги, є сили
Боротися далі та жити життя,
якби втомлено зранку не дивилася я.
*
Я можу зупинити цей вихор думок
кажу собі "Стоп!" і роблю назад крок.
