Берлінська осінь, і плюс п'ятнадцять.
Ворота у ботанічний сад.
Лежить на небі рум'яний пляцок.
Від нього крихти усім підряд.
Бери останнє, що від природи
у цьому жовтні, у цім краю.
В твоєму краї ніщо не родить.
Твоя країна вже на краю.
А ти ще мрієш, і віра кріпне,
і повертатимешся туди,
де поле мертве, та небо рідне.
І жде останній листок рудий.
Столицю кинеш - чужу, далеку, -
в якій і кава, і круасан...
Помчиш додому, де справжнє пекло
і де зі смертю ти сам на сам.
Звисає гілка черлено-ніжна,
багрянцем скрапує у ставок.
Веде по саду мене доріжка...
І шурхіт листя, за кроком крок.
