А та темная ніч, зупиняє чужі життя
І холоне вода у широких річках.
Хтось шукає у снах спокій і співчуття,
Що немов метеор малювали небесний шлях.
Срібний місяць тонув поміж хвилями небуття,
Хто у воду ступив не забуде повік.
Коли зорі ясні слухали каяття,
Що до Бога пливли, мов з кришталю потік.
Ранок небо збудив і в дарунок життя віддав,
Щоб надії цвіли у безмежних полях.
Перший раз у житті, хтось вуста цілував,
Сльози щастя текли по дівочих щоках.
Промінь сонця в воді розганяє земну печаль,
Подарує потік нам ясний водограй.
На порогах слизьких, свою музику шле скрипаль,
А для кого вона, в солов’я запитай.
13.03.25р. Олександр Степан.
Душевний вірш! 
