Сухі вірші тепер у мене,
Бо забула я про тебе
бо любові, як не стало,
Що поробиш, все пропало...
Може скоро жалітиму я,
що шанс свій проґавила я,
Який напевно раз на життя випадає.
Хто знає!?
Може ще досі
я в тебе в душі,
а може десь в далині, не знаю...
Думки ж не читаю.
Пробач мені за себе,
бо любив напевно не мене,
мою тінь, мій силует.
Напевно красивіша ілюзія моя
від мене, з’ясувалась .
Пробач...
Сподіваюсь зрозумієш,
Що я не така... інша зовсім...
На жаль пізно це ти зрозумів...
Прощай... і забудь, прошу
ту ненависть до мене.
Забудь.
Бо я розлила ртуть
на твоє тіло,
і не посміла вибачитись...
Забудь...
Бо немов колодязь я глибока,
І зрозумій, що я не та,
нехай це буде моя, не твоя провина.
Пробач, що я не зберегла те
чого уже нема і чого уже на буде.
Та це пусте...
Ти лиш пробач за все
і забудь,
Як хочеш ,
А далі роби, що хочеш...
