Осінній лист впав додолу,
І пісню свою птах заспівав знову,
про тяжку дорогу,яка чекає його,
про сум розлуки,який чекає на нього.
З широкими полями,з рідними лугами.
Зиму оминає білий цей птах.
Холодів незнає,сніг не зустрічає.
Як хочеться мені зникнути вдаль,
але нажаль не можу покинути край,
Який є хоч рідний,але люди підлі,
бо бувають не гідні
бути людьми.
І щастя знищити готові вмить,
Лиш,щоб добре було,та не мені...
Я обідцяю,я повернусь.
Хоч нікуди не дінусь:
від холодів і завірюх та морозів.
І на весні,я знов засяю,
і буду щаслива.
Я обідцяю!
