І не лише тоді, коли ти чуєш,
Коли ти бачиш сонце за вікном,
Своє життя в прозорім склі малюєш,
Пишу тобі «Мені не все одно.
Не все одно, чи буде завтра зранку
Той сніг, що вкриє із кущів паркан,
Той день, що ти завжди чекала змалку,
Коли сердечко б’ється тук-та-там.»
Ти прочитаєш вірш - лише початок,
Останнє вітер скаже уві сні
Про те, що десь із четверо дівчаток
Такі закохані і десь такі малі
Твою оберігають ніжну душу,
Будують у стіні твоїй вікно,
На тихе «хочу» перетворять «мушу»,
Тому що їм чомусь не все одно.
І не лише тоді, коли ти бачиш,
Коли відчуєш крізь мороз тепло
Відкриєш очі , усміхнешся. Плачеш?
Тримай, це щастя! Справді, це - воно!