Схилилось небо блідолице,
Душа твій тихий берег зберегла,
Горять свічки в твоїй світлиці,
Їх святить ангел дотиком крила!
Пустіє двір... Там плаче мати...
Ідуть роки... Нема їм вороття...
Не стали в світі менш стріляти,
Та, що ж поробиш, – як таке життя?!
Кривавий гній зліпився в груду,
Лукавий світ – не має каяття,
Нема кінця такому блуду,
Якого не затягнеш в забуття.
Я сліз не можу приховати,
Не стримую свого серцебиття...
Коли гримлять страшні гармати, –
Завжди сиріткою стає дитя!
