Рожеві листи...Запах засушених пелюсток троянд і такий ніжний аромат парфумів. Стільки спогадів, стільки пережитих заново емоцій...і все ті ж почуття...почуття, які не вб'є світ, бо вони - безсмертні, ми зробили їх такими...ми плекали їх у своїх серцях, голубили, ніжили. А прохолодними ранками пили гіркий чай, щоб хоч раз відчути щось гірке на губах...Спогади...Щастя ніколи не буває забагато, воно як повітря життєво необхідне...А скільки його у твоїх листах! Ти ніколи не вмів гарно писати, але щирості тобі не бракувало. Ти малював на рожевих аркушах квіти, "щоб весна завжди була у моєму серці". Я живу цими спогадами, дихаю ними...і чекаю дощу. Можливо, колись дощ заспіває мені про тебе, він ж все про нас знає, він бачив, які ми були щасливі. Дощ був нашим. І тоді, коли всі люди сиділи у своїх домівках, ми гуляли, мокли, але були безмежно закохані у те божевільне небо, у той холодний дощ, у той мокрий асфальт, у ті єдині очі...Спогади...Жити лише ними - солодко до болю...та твої листи нагадують про тебе, вдихають у мене якусь нову силу, що не дає опускати рук, закривати серце, спустошувати душу...Цей дощ - справді наш...навіки...
***
["alexandre desplat - new moon" - мелодія, що навіяла спогади>
