Цссс... Ніченька прийшла,
Темнотою все вкрила.
Місто спить, відпочиває,
У снах своїх літає.
Де-не-де ліхтарі світять,
Немов все довкола оживляють.
Видно лиш із темноти,
Сліди людської ходьби.
На серці тоді спокійно стає,
На душі все, що болить, щезає.
У ту ніч про все я забуваю,
Для мене нікого немає.
Та ранок новий настає,
Нові турботи мені несе.
Приходить тихенько
І ранить до болю знову серденько.
Навіщо ти так поступаєш?
Невже ти нічого не знаєш?
Розіб'єш серденько раз,
Не отримаєш його ще раз.
Та ні, він не чує,
Чи слухати не хоче.
Знов новий день встає
І дівоче серце розбиває.
Стає мені самотньо,
А на душі так важко.
Знайти б десь розраду,
І я собою знов стану!
Та чому все так?
Подай же, Боже, мені якийсь знак.
Як вибратись із самоти
І назавжди його забути!
Я ж невинна в тому, що полюбила,
Свого милого серед людей знайшла.
Та він мене не зрозумів
І просто так покинув.
Лишив мене одну,
На цьому світі саму.
З мріями лиш про нього,
І з любов'ю теж до нього.
Тепер, коли новий день настає,
Здригається аж серце моє.
Не хочу бачити день я більше,
Мені тільки від нього гірше.
Лиш вночі почуваюсь добре,
Серце моє не тужить,
Насолоджуюся темнотою,
Якої в мить не стане за горою.