Друзі мої, щирих сліз не жалійте,
Більше на вас я не маю вже права,
Заупокійну ви службу відстійте,
Вперше за мене у церкві відправа.
Вперше за мене поставлені свічі,
Але, на жаль, не святкова забава,
Тіло холодне, затулені вічі,
Заупокійна у церкві відправа.
Я не завжди був як праведник пр́авий,
Я, як усі у малому був грішний,
Я не шукав ні визнання, ні слави,
Більше невдахою, аніж успішний.
Але любив я вас ніжно і щиро,
Без настороги і без упоќою,
Я не хотів бути вашим кумиром,
Я був завжди лише вашим слугою.
Може надгробних речей не читайте,
Близьким і т́ак це маленька підпора,
Краще таким, як я був пам’ятайте,
Краще живим, як ще був позавчора.
Я вже не вкл́инюся в вашу ромову,
Все, що сказав колись просто пробачте,
Завтра життя піде в радості знову,
Краще сьогодні, та щиро поплачте.