Красне… пізнаю по численних залізничних коліях, що збереглись у куточках моєї зорової пам'яті. Настільки численних, що тут лиш метро не вистачає. Привокзальними закладами харчування і напоювання це місто складає значно краще враження, аніж Золочів. Доволі близько від вокзалу статуя Діви Марії з написом-проханням молитися за нас грішних. А трішки дальше, поверх трьох метрів – зимові сани та іншопогодній віз – верх в’їздної брами у широкий двір, ймовірно, шановна ресторація. А може я і помиляюсь, кому ж не властиво… Зайшовши у крамницю канцтоварів та релігійної літератури, придбав фото плівку (чомусь багато україномовних громадян називають її «фотопльонка») – ще не зробив остаточного вибору цифрового фотоапарату, а той, що на телефоні, вже шляк трафив! Як вкотре, виникло бажання вставити своїх 4 крайцери у тій крамниці – запитав молоду продавщицю, чому Старий завіт (давньоєврейська міфологія та історія з явно анти жіночим вираженням) старих євреїв увійшов Святе письмо християн? Її зніяковілий вираз обличчя культурно говорив: «Чого причепилися з неканонічними запитаннями?» Дальше мій шлях означився сусіднім кафе, де, зокрема, був напис про «espresso», хоч та дівчина, що взяла на себе роль офіціантки, на яку її явно не вчили, промовляла «експресо». Зі щирими намірами просвітництва, я уточнив різницю між одним та другим в італійській та англійській мовах. Ну, і як правило, до кави – 50 грам немов із Франції Жан-Жаку. Вирішив присісти, хоч я і не на фізкультурі, як висловився в схоже запрошення викладач із сусідньої кафедри, у сусідньому залі. Там мене зустріли ув’язнені рибки у скло та високі і надто худі пані із випнутими сідницями, тобто – акваріум та картина з жінками у стилі… мабуть, абстракціонізму. У точності стилю краще обізнана моя знайома, талановита юна художниця і невисока молода панянка із естетично привабливим пропорціями, Олена Держак. А тій панянці, що видавала себе за офіціантку, варто було нагадати про салфетки. Нагадав, принесла, на долоні. Можливо, в іншому випадку я б написав щось про бажання передачі власної енергетики долоневої, та не зараз! Плюсом, принаймні, було те, що коньяк був налитий у келих, а не у стаканчик. Напівсутінковий напівзал (останнім складом назвати не дозволяють його розміри) за немов чарівним порухом руки так званої офіціантки, освітили шість маленьких сонць на стелі. Я в тенетах захоплення – яка ж то чудова тінь від коньячного келиха! Це видовище варте олівця / пензля талановитого вже згаданої п. Оленки. Все має свій кінець, окрім Ночі, яка завершується Світанком, як зазначила моя духовна донька та філософка (а чому цей термін не можна назвати в жіночому роді?) Іванка Кіт. Так звані кава італійська та коньяк французький теж дійшли до свого логічного кінця. Виходячи з кафе, чомусь мій допитливий погляд не зміг відшукати його назву, дізнався, що 31.07., у неділю, мене запрошують на святкові народні гуляння на привокзальні площі (саме так, без закінчення «й» - галицький варіант українських прикметників). Писало «усі», значить, мене також. Хоч я не такий, як у сі, проте, у даному випадку, я таки входив у вказану категорію. Дякую вельми, та не зможу, адже в неділю мене чекають Тернопільський клуб нумізматів та засідання літературного об’єднання при НСПУ Тернопільської організації, ну і ще щось, про що я вже сам достеменно не можу знати…
Отож, цікавого Вам читання та результативних знань, а мені – щасливої дороги в історичні Броди.
28.07. 12.01. поїзд: Красне – Броди.
ID:
277047
Рубрика: Інше
дата надходження: 26.08.2011 00:10:25
© дата внесення змiн: 14.09.2011 09:39:04
автор: Ярослав Дорожний
Вкажіть причину вашої скарги
|
перепрошую 
