ява перша
ЗУСТРІЧ
(За шість миль од Бендер. У безодні темно-синього неба – жовтий місяць уповні. По́вівом доносить ледь відчутний аромат бузку – то з далекої України.
Високий скелястий мертвий берег. Розкрита могила. На чорному камені сидить Гетьман Мазепа. Він у походному вбранні, при боці має шаблю. Простоволосий. Гетьман у глибокій зажурі.
Наразі місяць вибухає яскравим світлом. Довгий срібний промінь відділяється і лине через густо-синій нічний простір, врешті сягає берега. Перед Гетьманом сяє па́смо туману́. Потривожений вітром, туман починає гойдатися, переливатися барвами, кипіти. За якусь мить із туману проступає прозорий силует. Промінь поволі гасне, силует набуває реальних обрисів - це Марія. І вже видно, що це молода тендітна дівчина, довгі русяві коси розпущені. У правиці у неї – квітка білої лілеї).
Марія
...Дума пекуча, як рана.
Голову сиву схилив.
Гетьмане! Любче! Іване!
В чім? Перед ким завинив?
Лицар зрадливої мрії,
Бранцем діставсь чужині.
Гетьмане! серце Марії
Не піддається брехні.
І проклинають руїни
Того, на міднім коні,--
Гетьмане! серце Вкраїни
Не піддається брехні.
Виссали кров суховії,
Славу свою пережив, -
Крім України й Марії,
Ким ти іще дорожив?
Гетьмане, любче, Іване,
Чуєш Марію свою?
Зці́лю неви́гойні рани
Травами в райськім гаю.
Линьмо! Забудь ці обмани.
Все там проститься тобі.
Бачиш – цілують кайдани
Ниці нащадки рабів.
Знову забули про Бога –
Ідолам точать хвалу.
Воля нікчемна й убога
За́вжди веде в кабалу.
Слава? Яка вже там слава?!
Славлять кайдани і пута!
Рабство в серцях, як отрута...
Йване, завіщо спокута?
Гнути, як наймичка, спину
Звикла твоя Україна.
Мазепа
Маріє!
Серденько, зигзи́це...
Маріє, ластівко моя...
Моя голубко, лебеди́це, --
То ти?..
Маріє, літ без ліку
Опла́кую твої сліди. –
Я втратив все. За раз. Навіки.
Старого Гетьмана суди...
Марія
Іване, суд – то гріх од Бога,
Бо Він Єдиний - Судія.
Тобі ж перед лицем Святого
Заступницею буду я.
Нехай осудить, хто не знає,
Як ти душею вболівав
За волю й честь свойого краю,
Що Отчино́ю називав.
...Якби-то всі твої брати
Про́тив Москви, тоді як ти,
Відважились були піти –
Цвіла б як рай! а так он гине
Убога наша Україна.
Петрова бранка блідолиця –
Небога, б`ється, наче птиця,
Що мусить на всі боки світу,
Здійнявшись, зопалу летіти.
Ти й сам, Іване, як та птиця...
Царю Петрові для годиться,
Для виду вірно слугував:
Тебе народ тихенько кляв,
Бо пі́дданство, обра́зи й болі
Твоїй приписувались волі.
В усім народ тебе винив:
Вважав, що то з твоєї згоди
Петро вкраїнців заярмив –
Священні потоптав свободи.
…Що землі забирав під замки,
Бо ти тримавсь московськой клямки.
А ти – я знала ще дитям –
Носив у серці таємницю:
Звільнить з московської темниці
Свою Украйну...
Мазепа
Маріє,
облишмо, серце...
Те життя
Минулося без вороття...
Єдине лиш – твої краси́,
Як істина на всі часи.
Це те, що вічне,
Це од Бога...
Марія
Не мав ти, Йване, допомоги –
Твої старшини, наче пси,
До дармівщини вельми ласі:
Яка там воля! – лиш ковба́си
Їм снилися... без всяких прав
Їх цар за їхнє ж купував.
Мазепа
(вказує кудись у простір неба і сам вельми подивований)
Маріє,
Ти мені прости...
Неоддалік зібрались хмари
І на́віч почали рости...
Дивись-но, що то за хрести?..
Будівлі... шлях... ріка... сади...
Це місто! леле, як з води!..
Ти чуєш – біля церкви дзвін
тремтить –
Тобі цей дзвін знайомий?!.
Пропав... чи видалось мені?..
Та ні! Ти чуєш – знову! знову!
Маріє, - то… в БатуринІ!
(…з яких глибин цей спо́мин лине...)
Батурин... без цвіте... хрестини...
У небі, глянь, як у воді,
Двір генерального судді...
А ондечки ж і ваша хата...
Василь... Маріє, бачиш тата?..
Сусіди, родичі, двірня́ –
Немов квасолі у горня,
Людей набилось в двір багато...
Іще б, у Кочубеїв – свято:
На схилі спільного життя
Послала доля їм дитя.
Щоправда, сподівались сина.
Та слава Богу й за дочку.
Щоб мала щастя на віку,
Звістує дзвін її хрестини...
Марія
(заворожено дивиться туди ж)
А той – при шаблі, на коні?..
Здається рідним він мені!.. -
В одежі, золотом розши́тій,
В окрайці синій з оксамиту,
Статечний – хто це? не впізна́ю...
Мазепа
Маріє, горлице моя!..
Їй-Богу, то, здається, я...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дорогесенька Алечко, радію і тішуся, що Вам припадає до смаку "Кочубеївна" моя! Дай Бог Вам не розчаруватися, а мені -- не розчарувати Вашого зацікавлення... Сподіваюся... Гетьман з Марією також радіють Вам...
Валю, я плачу. Плачу, що не читав нічого подібного скоріше, що такі твори можуть відлежуватися в шухляді, що наша байдужість до власної історії губить такі таланти, що продовження шойно відкритої перед мною поеми, так глибоко дослідженої і, напевне, вже ретельно поскладаної в душі у дії і розділи поки-що знаєте тільки Ви. Куди дивляться наші літературознавці, драматурги, де ми всі? Ще раз дякую Вам! Вибачаюсь тільки за одне, що читати буду поволі, бо хочу насолодитись твором, пережити то разом з Вами. Та й мушу бігти, бо чекає робота, але вечором знову візьмусь за читання.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ви знаєте, куди вони дивляться... років двадцять тому в машинописі я передала "Кочубеївну" Богдану Ступці -- саме його бачила в ролі Мазепи... боюсь, він її й не проглянув, а якщо проглянув, то не побачив... можливо, вона до нього не добралася, бо не з рук в руки я передавала, а через людей з його отчення. Минулого року надсилала поему на конкурс "Коронація слова" -- там на неї навіть уваги найменшої фахівці не звернули -- мовчанка повна... причину зрозуміти не складно -- часи Ющенківського потепління минули і якраз прийшов Янукович з бандою -- хто ризикуватиме?.. Щоправда, "Кочубеївна" (тоді називалася "Марія") була внесена до видавничих планів "Радянського письменника" і мала побачити світ 94-го. Пророкували редактори мої (Володимир Міщенко був офіційним редактором книги), що стане вона "книгою року", як свого часу "Маруся Чурай" Ліни Костенко. Я, звичайно, поруч би з "Марусею..." не мостилася, але така була думка мого редактора... видавництво на той час збанкрутувало... років зо п"ять тому "Кочубеївну" пробували видати без мене, як посмертне видання, але Бог не дозволив... приватне те видавництво, введене в оману моїм викрадачем, віддало (вже співпрацюючи зі мною), поему мою на рецензію Ліні, в крайньому разі, мало такий намір -- що там далі було, не знаю, але книга не вийшла... і от нарешті я сама собі і редактор, і видавець -- і то моє справжнє щастя, що в світі є ще такі безцінні душі, як Ваша, пане Бородо! звичайно ж, читайте непоспіхом... думаю, "Кочубеївна" саме такого й варта... Дякую вам...
Повірте,це перлина класики-Ваша Марія. Не перймайтесь,вона ще знайде своїх прихильників.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
перлина... я хотіла написати другу частину -- "Гетьман" мала називатися про мудрість, тсилу, мужність, віру і любов до рідної землі, а найбільше прол Велику Трагедію цього передчасного Генія -- Гетьмана Мазепи... але "Марія" в шухляді якось мене від того відраяла... трагедія Гамлета і короля Ліра -- побутові дрібниці і сімейні розборки поруч з трагедією відданості і самотності цього чоловіка... отаке, любцю моя, втратила наша культура, заточивши мій талант в клітку умовностей соціуму... (жартую...)
Зворушливий діалог... А кінцівка-коли обоє,ніби збоку,спостерігають за метушнею біля хати Кочубеїв,пов'язаною із Хрестинами Мотрі."Маріє,горлице моя!..їй-Богу,то,здається,я..."- Майстерно!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ірраціональне в ірраціональному -- нреможливе через неможливе -- мало того, що вони жили 300 років тому, то ще й зустрівшись безтілесно, тільки образно -- згадують... отаке я накрутила... дуже радітиму, якщо Вам припаде Марія моя до серця... бо поки що її не читають...
Майстерно! 
