Більше ніж друг, більш ніж знайомий
Можливо це вино б’є в скроні, а можливо хвиля сну ще не пройшла.
Кого це вже цікавить. Навіть я перестаю цікавитися цим. Пака з твоїми фото вже прихована. Твій образ в душі вже давно під замком. Важко? Боляче? Нормально! Давно пора було. Сотні можливостей, десятки шансів. Це ти їх програв, проміняв та будь-який синонім доречний.
«Шкода. Що ми не зустрілися раніше, ну до …» - твої слова. Все одно, що вони вирвані з концепції сну, ти правий. Шкода, що й я не зустріла тебе раніше. Ти б змінив моє бачення. Ти б зіпсував мене раніше. Показав гнилість світу і розчарованість у собі. Розчавив б раніше.
Та нічого. Все ж на краще, правда? Ти був на краще. Головне слово не «краще», а «був». Згинь нечиста сило, прошу, благаю. Ти з руйнуєш мою реальність, пам’ятаєш!
Заспокойся. Не прийму назад. Не впущу. Та ти ж і не попросиш. Ти злякаєшся. Ти відчувати боїшся. А я відвертості хочу. Ні, любов свою можеш тримати при собі. Вона в тебе все одно фальшива, у неї я б і не повірила. Ти занадто гордий/трусливий і для звичайного «привіт». Включивши функцію сніжинки на 100 живи далі.
Чи здалася я? о, ну можливо так. А може просто кинула настільки безнадійну справу. Ну пробач, що люблю себе більш ніж тебе!
Але не забуду я того. Число третього липня одинадцятого року залишиться в моїй пам’яті занадто солодким спогадом, омитим дощем. Занадто цінним, щоб його стерти.
І краще й справді мовчи. Так краще, забувати тебе легше.