Зупинка на вулиці Ріволі́, мокрий асфальт,
зірвані каналізаційні люки, з них відгонить
блювотою й гниллю сирої землі.
Вона стоїть босоніж... Темна й густа,
майже як готика. Чекає на свій розпусний кортеж.
Ще не закінчився відлік до ста як за нею примчав
чорнильний мустанг.
Кімната на горищі у мадам Боварі.
Надщерблене скельце, пудрениця, столове срібло,
пеньюар кольору
"теплий беж". Чоловік, що нестерпно часто хворів.
Шафа переповнена напівголими коханцями
і вуста, на яких від поцілунків запікся опіум.
Така ще сонна, зніжена простирадлами Франція,
змащена у куточках віконних рам тишею й спокоєм.
Цей світ, знаєш, буває такий чужий, іншомовний...
Байдужість у ньому, мов жар, пече.
Келих знову наповнить Шато Карон Сен Жем
і вона увіткнеться з горя в його тепле, розлоге плече. Ножем.