Метеликом б тебе назвав,
Адже ти дуже є красива.
Я красивішої не знав.
Ти надзвичайне Боже диво.
Ти радуєш завжди собою,
Як той Метелик влітку всіх,
Я ж знов милуюся тобою
І зачаровує твій сміх.
Ти безтурботно,так літаєш,
Як той Метелик,серед поля.
Й красою знову ти вражаєш,
Ех,якщо б була моя воля.
Я би тобою милувався,
Як з ранку,вдень так і вночі.
Й від щастя,й радості сміявся,
Але на жаль ми,як чужі.
І хоч дарив не раз я квіти,
Які Метелик так любив.
Й хотів життя твоє зігріти,
Але на жаль,все ж не зумів.
А ти хотіла і благала,
Щоб я забув і розлюбив.
Напевне ти того не знала.
Я теж хотів,та не зумів.
Ти ж,ще прекраснішою стала
І крильця твої чарівні,
Ще більше кольору набрали,
Й ще більш сподобались мені.
Милуючись красою Бога,
Про все на світі я забув.
Мені б Метелика такого
І я б найщасливішим був.
