Окрилені мрії виринають з моєї перенапруженої фантазії, спустошеними образами кружляють у свідомості та падають марними шматками минулого в спогади періоду втраченого часу.
Заблудлі десь в глибині набряклого розуму думки купчаться між безглуздих істин, утворюючи пасма можливих майбутніх дій та назавжди відчужених вражень. Саме вони не дозволяють мозку розсипатися на тисячі пихатих нейронів, змушують шукати відсутній сенс та співфунціонувати задля беззмістовного типового людського пересування.
Мрії та думки створюють ілюзію того, що досі існую, що випадкові істоти назовні не зможуть проникнути в мою фантазію, найбільшу цінність мого буття. Створювані нею потвори намагаються заволодіти моєю увагою, аби не витрачати її на пусте споглядання оточуючої маячні штучних корисних примарних об'єктів.
Майже місто, де я лише ще один загублений вияв суспільного настрою. Майже морок, утворений неліченою сукупністю безглуздої інформації, повторюваністю подій та рухів, безглуздою діяльністю.
Колись про це плестиме думку ще хтось інший, більш досконалий та свідомо заглиблений у цю передбачуваність, коли я вже не зможу зібрати докупи залишки розумного мислення.
