Я бачила людину, що наче вийшла з казки.
Вона ступала легко, немовби то пливла.
Її душа сплелася із доброти та ласки.
В очах любов іскристу людина та несла.
Вона не помічала буденності та смутку.
Вона ішла, ішла, одна в своїх думках.
Від світу не чекала людина ця прибутку,
Жила своїм життям, в своїх тяжких роках.
Людина не спинялася, ніде, ні на хвилину.
І не питала в нас: "А що таке любов?"
Вона писала кроками картину,
Щоб через сотні літ назад вернути знов.
Людина залишала свій слід завжди і всюди.
І впевнена у кроці своїм вона була.
Дивились, дивувались прості, звичайні люди.
А я хотіла бути такою як вона.
