Над землею вітер півночі
Ніс кришталь снігів, що танули,
Напівзгаслі зорі, дрижачи,
Пломеніли неба ранами.
Розітнула навпіл до обрію
Небо те стріла Перунова.
Городище ўзяте обрами,
Ідолів порубано.
Вже гуде земля, вже віє ворогом –
Ладо моє, невже не чуєш поступу?
Ще півмить – і смерть позбавить сорому,
Ладо моє, немає часу на роздуми...
Перевбрала білим саваном
Землю віхола зимовая,
Чи у бій, чи то так стало нам,
Що і втеча загартовує?
Ти біжи хутчіш за оленя,
Ти лети стрімкіш за сокола.
Городища люд знедолений
Долю нам пророкує.
1995-2009
