Темная ніченька ходить і дивиться (українська пісня Оленочці Боднар)
Темная ніченька ходить і дивиться,
Зорі збирає,тримає в руці.
А їй сьогодні ніяк не повіриться,
Що будуть разом всі ночі і дні.
Ніченька зоряна, ясная ніченька
Водить кохання за руку для них.
А він цілує коханої личенько,
Аж вітер старий у лісі притих.
Він не дивився,що бідная дівчина,
Волів не має,корови нема.
Але хіба це є для нього причина?
Свариться батько:
-Вона не твоя!
В тебе синку слуги,достаток і гроші.
Кому залишу я своє майно?
Придивись синочку- дівчата хороші.
-Що мені дорогий батьку з того?
Знаю, що вони багаті і красиві,
Тільки душа до них все не лежить.
Нехай вони з іншими будуть щасливі,
Хай всім красуням в житті пощастить.
-Якщо ти мене не послухаєш сину,
То лишу спадку назавжди тебе.
-Добре мій батечку,зроби як повинен,
Я наживу за життя собі все.
Та й вигнав з хати без грошей, без одежі,
Думав-повернеться до нього син.
-Я тебе батечку люблю так безмежно,
Я ж в тебе батьку у світі один.
Сіли знов вечеряти,взяли горнятко,
В ньому лише тепленьке молоко.
А через рік вже в них родилось дитятко,
Та й у кохання їхньому зросло.
В гарненькім маєтку лежить хворий батько,
Просить,щоб син лиш до нього прийшов.
-Вибач за те,що живете в недостатку.
-Я в ньому щастя батечку знайшов.
-Вибач старенького,бо буду вмирати,
Слуги твої, і маєток, земля.
Сіла у вечір святий повечеряти
В тому маєтку старого сімя.
Хлопчик дідуся ніколи ще не бачив,
На столі печива,мяса,гусей.
-Я тебе батечку давно вже пробачив,
Не закривав я ніколи дверей.
Все я так чекав,що прийдеш ти до мене,
В нас є корівка,є кури і віл.
Полечко весною таке презелено,
Ось змайстрував я колись давно хлів.
-Але ти синочку не вмів, тобі слуги
Все лиш робили за тебе завжди.
-Вмію ходити я батечку за плугом,
Ти лиш до нас хоч тепер приходи.
Землю вповила претемная ніченька,
Зорі цукерками кинула в ліс.
А він цілує коханої личенько,
В ліжко її на руках завжди ніс.
Моя Відочко, Зіронько Вечірняя, я дякую тобі безмежно за твою лагідну вдачу, за чуйне серце і за душу, яка може вмістити в собі скільки співчуття, співпереживання і доброти.
Моє серце слів не говорить - не вміє. Воно просто плаче від щастя...
Відочка Вансель відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
