Ми навчились, як риби,
Плавати у воді
І уже уміємо
Ходити по морському дні.
Ми навчились, як птахи,
У небі літати
І зуміли вже не раз
У космос злітати.
Та ще нам залишилось, як люди,
Навчитись жити на землі,
Бо довго світ цей не пробуде
І будем бачити його ми в сні.
Прошу вас бережіть
Поля, ліси і води,
Повітря не брудніть,
Нащо вам оті заводи?
Природа-матінка
Нас усіх годує,
А людина її в подяку
Все руйнує і руйнує.
Будуємо й будуємо,
Живу природу руйнуємо.
Нащо стільки будувати,
Невже нам легше має стати?
Невже нам легше стало жити,
Коли й шістдесяти не можемо дожити?
А раніше до сто років доживали,
Бо здоров’я гарне мали.
Це не для себе я стараюсь,
А вам пояснити намагаюсь.
Хочу вам пояснити,
Що і ми сто років можемо прожити.
Лиш природу не потрібно бруднити
І в злагоді із нею жити.
Можливо хтось мене почув,
Або ж відразу і забув.
тема дуже правильна, добре сказано
В мене теж є вірш на соціальну тему, можете глянути: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344125
правда не всі там зі мною згідні в коментарях, і це прикро...