Я й весь народ хотіли б помовчати і тобі вклонитися
Моя Україна, давай з тобою розпочнемо діалог,
Ти згоду дай вітрами буйними, дощами і стожарами,
Я бачу стомлена ти вже, дай залікую твою душу,
Ті вороги прокляті бажали так заламати і тебе,
А ти тримались бідолашна під новими ударами,
Під криками вождів та переможених отих облич,
Лиш ти тихенько проливала знову й знову сльози,
Коли маленькі діти помирали, а матері стояли і ридали,
Коли, ще молоді солдати зіткнулися в обличчя страху...
Коли були засіяні степи й дорога кривавими квітками.
Й коли так страшно не за себе навіть, а за країну цілу.
Але ти спогади сумні прошу тебе облиш….
Ти пам'ятаєш як знову відродилася і зацвіла…
І забуяла первоцвітами народної любові….
А ніжно пролунали як різноманітні, дорогі усім слова.
Наповнилась свободою природа і кожний з нас…
Зажеврів вогник у старій хатині і осінь пожовтіла….
І місяць - вже не ховається за обрієм самотнім.
Моя країна, люба,дивна і така засмучено – прекрасна,
Готова я вдивлятися, вслухатися і відчувати лиш тебе,
Я й весь народ хотіли б помовчати і тобі вклонитися,
За те, що стала матір'ю і батьком, за серце, яке цвіте…
приятно)
